Сьогодні нарешті вдалося попасти до центру Харкова. До цього часу, як і всі інші, дивився жахіття зруйнованого міста лише по новинам в інтернеті.
Відчуття скажу вам доволі двояке. Так, у міста є величезні збитки. Війна іде повним ходом і від них нікуди не дітися. Але спочатку я не зрозумів чого вони не такі, щоб одразу кидатись у очі. Потім я зайшов в один невеликий дворик у самому центрі і все відразу стало на свої місця.
Масштаб втрат величезний, але завдяки тому як у нас працює комунальна служба, складається уявлення ніби то вони не такі суттєві. Місто живе, місто чисте та прибране. Прості люди як і раніше ввічливі, військові ДУЖЕ ввічливі попре все. На одному перехресті зупинили і попросили видалити деякі фото, побажали гарного дня, та пішли по своїм справам.
Фото залишились у мене в кошику, але задля безпеки міста я їх публікувати не буду.
Волонтери разом з будівельниками перепаковують пам'ятник Тарасу Григоровичу. Водії теж ввічливі як ніколи, навіть ті хто поспішає вчасно гальмують і пропускають спецтранспорт та пішоходів.
У нас найкраще місто! У нас найкращі люди! У нас найкращі військові! Все буде у нас як найкраще!